Якщо ми не знаходимо спокою у собі, 
безнадійно його шукати будь-де.
Ларошфуко

 

Багатовіковий виховний досвід людства засвідчив, що для забезпечення гармонійного розвитку особистості дитини спершу треба пробудити в маленькій людині душу, і лише потім – шліфувати розум. І найкращий спосіб виховання гуманності – це приклад дорослих, з якими спілкуються малюки. Та хоч би скільки працювали педагоги, маленькій людині дуже нелегко жити, нелегко зробити правильний вибір у хаосі життя, особливо якщо в сім’ї та суспільстві діють «хижацькі закони». Важко навчити дітей ділитися з товаришем, заступатися за слабших, вибачатися за свої негідні вчинки та не повторювати їх, якщо найближчі люди – мама і тато – сповідують теорію «переступання через інших». Декотрі з батьків навіть готові помститися вчителеві за те, що дитина, повернувшись зі школи додому, може запитати у них: «А чи правильно ви живете?»

Життя розсудить дорослих. А поки що педагогові потрібно чимало мужності і сил, аби щоденно заходити до класу усміхненим,обіймати поглядом усіх своїх унікальних чомучок, дарувати їм любов і життєву мудрість.

Якщо розглянути середньостатистичний портрет сучасного вчителя, то можна виділити такі особливості:

  • Вік до 25 років – 1,2%
  • 25-50 років – 79,1%
  • Понад 50 років – 26,7%
  • Більше 50% мають педагогічний стаж понад 15 років
  • 85% - жінки.

Такі показники спонукають до роздумів: чи легко працювати в умовах сучасної школи? Мабуть, не дуже. По-перше, не зовсім сприятливою обставиною є те, що половина педагогів не полишають свою професію після 15 років роботи. Для порівняння: у світовій практиці існує загальновизнана тенденція до зміни фаху через 15 років, особливо якщо професійна діяльність пов’язана з тісним спілкуванням у системі «людина-людина». По-друге, жінка, котра працює, перевантажена значно більше від чоловіка, оскільки крім основної роботи змушена виконувати ще й хатню, виховувати власну дитину(ми бачили у святковому концерті, як і коли це відбувається). На жаль, чоловіки не завжди є союзниками у цих справах. І по-третє, яскраво виражений віковий дисбаланс не приносить особливої користі психічному здоров’ю людини: понад 26% людей перед пенсійного віку проти 1,2% молодих спеціалістів. Звичайно, всі перелічені обставини значною мірою «спровоковані» не самими педагогами, а суспільним запитом, державною політикою тощо. Адже ні для кого не секрет, що професія вчителя сьогодні не є престижною та матеріально прибутковою., тому так важко залучити до цієї галузі свіжі сили – молодь. Крім того, якщо педагог, відпрацювавши 15 років, вирішить змінити сферу діяльності і таким чином зберегти своє психічне здоров’я та  здоров’я своїх вихованців, що запропонує йому держава? Які можливості? Які перспективи? Яку допомогу? Усі ці питання є риторичними.

Звичайно, не все так погано. Опитування педагогів показує, що позитивною стороною своєї професії вчителі вважають постійне спілкування з молоддю, активну співпрацю з людьми, можливість учити дітей, навчатися у них самих і бачити чудові результати своєї праці, перспективи та простір для самореалізації та творчості.

Негативні сторони вчительського життя, на думку педагогів, - це неадекватна матеріальна оплата праці, невігластво та недисциплінованість учнів, надмірне навчальне навантаження на учнів і перевантаження вчителів. Також  не слід забувати і про недостатню участь родини у вихованні дітей і підлітків, погіршення стану психічного та фізичного  здоров’я школярів, зниження в учнів навчальної мотивації.

У таких складних професійних умовах діяльності сучасному педагогу важко самотужки віднайти внутрішню рівновагу і вберегти себе від перевтоми, виснаження, зневіри, апатії та неврозів. Сьогодні серед педагогів дедалі частіше можна почути термін « професійне вигорання», що є наслідком некерованого стресу, викликаного спілкуванням у професійній діяльності. Саме тому першочерговим завданням психологічної служби навчальних закладів має бути збереження психічного здоров’я не лише учнів, а насамперед педагогів.

Термін «професійне самовигорання» з’явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр  Г.Дж.Фрейденбергер у 1974р. для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно перевантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це – фахівці, котрі працюють у системі «людина-людина»: вчителі, психологи, лікарі, юристи, соціальні працівники тощо. Як зазначають дослідники, такі фахівці змушені постійно стикатися з негативними емоційними переживаннями своїх клієнтів(

пацієнтів, вихованців), тому мимоволі стають залученими до цих переживань, через що і зазнають емоційного напруження.

Було зроблено висновок, що даний синдром є результатом протистояння реальності, коли людський дух виснажується у боротьбі з обставинами, які важко змінити. Так розвивається професійний аутизм. Необхідна робота виконується, але емоційний внесок, що перетворює завдання на творчу працю, відсутній. У людини розвивається негативна самооцінка, негативне ставлення до роботи, втрата співчуття, розуміння клієнтів. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигора-ють» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».
        Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негатив-них емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «ви-гораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи.  Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається , то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії. 
        Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.
        Синдром вигорання включає  в себе три основні складові:
-  емоційну виснаженість;
- деперсоналізацію;
-  редукцію професійних досягнень.
        Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою. 
        Деперсоналізація (дегуманізація) —  цинічне відношення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють. 
        Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній. 
Психофізичні симптоми «професійного самовигорання»:
почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); 
- відчуття емоційного і фізичного виснаження; 
- часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; 
- різка втрата чи різке збільшення ваги; 
- повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); 
- постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; 
- задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; 
-  погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів. 


        Соціально-психологічні симптоми «професійного самовигорання»:
- байдужість, нудьга, пасивність і депресія; 
- підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); 
- постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); 
- почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); 
- почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; 
- загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).   

 Поведінкові симптоми «професійного самовигорання»: 
- відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; 
- співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); 
- незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; 
- керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; 
- відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; 
- невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; 
- дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; 
- зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків. 
       

        Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. На жаль,  у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме! 
        Правильно плануйте свій час:
-
 8 год – повноцінний здоровий сон
- 8 год – робота 
- 8 год – активний відпочинок

Методи відновлення  психофізичного стану

 Умовно всі методи відновлення психофізичного стану людини можна об'єднати в 3 групи:
1.  Вплив на фізичне тіло.
2.  Вплив на емоційний стан.
3.  Вплив на думки, зміна світогляду.

Вплив на фізичне тіло: 
- достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму  сна: засипати і прокидатись в один і той самий час)
- збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої  (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій))
- достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика
- танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота) 
- фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої)
- масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам)
- терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість)
- ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження) 
- дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання зі збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість)
- баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив)

       Вплив на емоційний стан:
- гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив)
- музика (найкраще сприяє відновленню психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій)
- спілкування з сім’єю, друзями
- заняття улюбленою справою , хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм… ) 
- спілкування з природою(природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії)
- спілкування з тваринами
- медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.)
- аутотренінги (самонавіювання)(емоційне напруження безпосередньо пов'язане з напруженням м'язів – у стані стресу організм входить у стан «бойової готовності» до активних дій; знімаючи напруження певної групи м'язів, можна впливати на негативні емоції, позбавитись від них) 

       Вплив на думки, зміна світогляду
        Образа, злість , невдоволення, критика себе та інших – все це найшкідливіші для нашого організму емоції. Наш мозок викидає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Тому і на надуману проблему організм відреагує, як на справжню. Отже, важливо навчитись контролювати свої думки і емоції. Відомий дослідник стресу Сельє зазначав, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте.
       

 Відома притча про двох мандрівників, яких мучила спрага і, нарешті, діставшись до поселення, вони отримали по півсклянки води. Один з подорожніх сприйняв склянку напівповною, з вдячністю прийняв ці  півсклянки води і був задоволений. Інший же сприйняв склянку напівпорожньою і лишився невдоволеним, що йому не налили повну склянку.
 

Дивились двоє в одне вікно: один угледів саме багно.
            А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і перші квіти,
            Побачив другий – весна давно!...
            Дивились двоє в одне вікно .
       

 Отже, важливо навчитись звертати увагу на позитивні моменти життя і вміти бути вдячними за них. Негативне запитання «За що?» бажано перетворювати на позитивне «Для чого?». Для чого у моєму житті з'явилась та чи інша неприємна ситуація? Які висновки я маю з неї зробити? Чого я маю в цій ситуації навчитись?
        Якщо з таких позицій підходити до життєвих ситуацій, то вони перестають сприйматися як проблеми, і життя починає сприйматись як школа, де події і ситуації складаються таким чином, щоб ми могли навчитись саме тому, що нам потрібно.  
 

Пам’ятайте, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції, вчинки, те до нас і повертається. Як говориться у відомій приказці: «Що посієш, те й пожнеш».
        Пропонуємо вашій увазі «Медитацію натхнення», яка допомагає замислитись над багатьма питаннями, переглянути свої життєві цінності.

На завершення хочеться побажати всім наснаги, радісного і творчого підходу до життя взагалі і роботи зокрема. :)