2.15.  Організація  підвозу учнів та вчителів

 

На підставі розпорядження міського голови м. Глобине  № 136/02-04-ОД   від 20 вересня 2012 року «Про організацію підвозу дітей із сіл Шепелівка, Черевані до загальноосвітніх навчальних закладів міста Глобине» організовано підвезення учнів та вчителів до Глобинської гімназії №1 ім. В.Є.Курченка. Згідно даного розпорядження, здійснювати підвіз учнів та педпрацівників до навчального закладу доручено ТОВ «Агенство розвитку міста» м. Кременчук. Адміністрацією гімназії забезпечено супровід організованих груп дітей вчителями гімназії під час перевезення, розроблено графік, схему руху на маршруті, визначено список осіб на підвезення. 

 

Розділ 3.  Напрацювання школи для впровадження в районі, області

 

3.1.    Програма енергозбереження

 

Згідно наказу МОН України від 26 лютого 2010 року №117 «Про затвердження Програми щодо зменшення споживання енергоресурсів навчальними закладами та установами освіти на 2010 - 2014 рр.» та «Програми Міністерства освіти і науки України щодо зменшення споживання енергоресурсів навчальними закладами та установами освіти, підпорядкованими Міністерству і фінансування яких здійснюється з державного бюджету, на 2010 - 2014 рр.»,  у Глобинській гімназії №1 ім. В.Є.Курченка проведено часткову заміна фізично зношених вхідних дверей і віконних блоків на енергоефективні, проводиться робота з ущільнення  старих вікон. Продовжується  заміна ламп розжарювання на енергоощадні лампи.

 З метою зменшення споживання природного газу коригуються дати проведення шкільних канікул. У шкільній котельні встановлено газовий коректор, який сприяє використанню газу відповідно до температурного режиму.

 

3.2.    Узагальнення матеріалів про голодомор

 

У 2012-2013н.р. в Глобинській гімназії №1 ім.В.Є.Курченка було продовжено роботу по збору та узагальненню  матеріалів про події голодомору 1932-1933 рр.

Так, зокрема, була організована та проведена така робота:

1.              Презентація і обговорення книги Матвійця О.М. «Я ще, може, буду живий…» - листопад 2012 р.

2.              Поповнення відео-  та письмової колекції спогадів свідків голодомору – протягом 2012-2013 н.р.

3.              Позакласні години спілкування на тему: «Причини та наслідки голоду в Україні 1932-1933 р. – протягом 2012-2013 н.р.

4.              Дискусія на тему: «Голод в Україні 1921-1923 рр. та 1932-1933 рр. – 10-ті класи (березень – квітень 2013 р.)

5.              Семінар на тему: «Наслідки голоду в Глобинському районі в 1932-1933 рр.» - 10-ті класи (травень 2013 р.)

6.              Виховний захід на тему: «Тридцять три хвилини».

 

Виховний захід на тему: «Тридцять три хвилини»

 

Мета заходу:

-                 поглибити знання учнів про голодомор 1932-1933 рр.;

-                 показати всю жорстокість, з якою винищували наш народ;

-                 виховати особисту стурбованість кожного за події тих років;

-                 навчити сприймати чужу біду, чужий біль, як свої власні;

-                 сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.

Обладнання:

-                 книжкова експозиція «Згадувати, щоб не повторилося»;

-                 плакат «Голодний рік – голодний вік»;

-                 тематична папка «Голодомор 1932-1933 рр.»;

-                 картотека «Голодомор»;

-                 фоторепродукції;

-                 свічка;

-                 черствий хліб, вода, колоски;

-                 магнітофон.

ХІД ЗАХОДУ:

(Лунають у записі церковні дзвони. Читається «Біла молитва братика» А.Листопад)

Бозю!

Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в Голодній Ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.

Та ж підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачиш ще білого, Бозю.

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

 

Тато і мама – холодні мерці.

Бозю, зроби, щоби їсти не хотілось!

Холодно, Бозю.

Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці?

 

1933 рік. Найчорніший час в історії України. Навіть через півсторіччя ступати боляче стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з найродючіших країн. Як могло трапитися, щоб у житниці світу зник хліб, люди залишилися без жодної зернини?

Смерть чатувала на людей і вдень, і в ночі. Пухли від голоду малі й старі, вимирали цілі родини й села.

 

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму.

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

 

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні

Минають,

Минають місяці. Село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло.

 

1930-1932 роки були дуже бурхливими. Людей примушували вступати до колгоспів. Записували до колгоспів іноді всіх членів родини. Вступ до колгоспу вважався добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалось насильно під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господарстві: коней, корів, плуги, борони. У жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла рішення вийти із кризи через конфіскацію всіх запасів зерна. За кілька місяців надзвичайні комісії викачали із селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий. У селах було організовано спеціальні бригади, які проводили подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Коли здавати було нічого, організували «буксир» (четверо-пятеро чоловіків-активістів на чолі з уповноваженим), який ходив дворами і відбирав хліб. Спочатку забирали ніби залишки, а потім усе підряд: зерно, бобові та інші продукти. Люди кричали, плакали, лаяли, проклинали… Настав голод 1932-1933 років.

 

Їдуть, їдуть людомори

У червоних прапорах,

Забирають із комори

Порох, зниділий на прах.

Вимітають пил зі скрині,

Зерен запашні сліди,

Залишають Україні

Хліб з кропиви й лободи.

Світ виносять із халупи,

Що віками там горів,

І складають  поміж трупи

Невідомих матерів.

Їдуть, їдуть без осмути,

Борошно везуть вочу

І співають, щоб не чути

З ями стогону й плачу.

                                       (Д. Павличко)

 

Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись врятуватися тисячі селян йшли в міста, де на весні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жителям нічого не продавали.

Дороги, що вели до міста, були блоковані. Все ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали прямо на вулицях.

 

Це остання хлібина, остання…

Очі горем налиті вщент.

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання…

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає мов соломину

Пильно дивиться дітвора.

-          Тату, їжте ось цю шкуринку

Майте жалю до нас краплинку

Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче

І старенька рука тремтить,

Сиве око,- сліпе, не зряче

Але , серце, його козаче

Б’ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі.

Немає слів

А над хатою – клекіт орлів,

А на вигоні трупи чорні

Там, де саваном сніг білів.

                          («Остання хлібина»)

 

За зиму 1932-1933 в селах з’їли всіх собак, котів, щурів. Переловили ворон і горобців, корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені. Щодня на цвинтар десятками вивозили мертвих. На деяких возах були ще живі, вони ворушились і стогнали дорогою до могили. Люди від голоду божеволіли, їли людей, їли власних дітей.

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-33 роках. Ще довго-довго, з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.

У селах навесні 1933 року почалося людоїдство.

 

Аудіювання очевидців

(Суховієнко Дмитра Максимовича та Молодан Галини Петрівни)

Перегляд фільму «Великий злам»

Підсумок. Отже,голод 1932-1933рр. став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні. Коли ми усвідомимо,що було з нами колись, то зможемо не допустити можливих повторень у майбутньому, яке будуватимемо разом.

 

Розділ 4. Стратегічні завдання

 

Перед педагогічним колективом Глобинської гімназії №1 ім. В.Є.Курченка стоять наступні стратегічні завдання: формувати майбутнє нації: людину енергійну, ініціативну, динамічну, всебічно розвинену і конкурентноспроможну у здобутті подальшої вищої освіти та успішну на ринках праці - як вітчизняному, так і світовому.

          На стратегію спрямована і обрана тактика, визначена двома рівноважливими векторами:

 1. Добра  загальна базова освіта для всіх;

 2. Персональна увага, спрямована на розвиток індивідуальних здібностей кожного.

Або інакше:

 

ЯКІСНУ БАЗУ - ВСІМ,

ПЕРСОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК - КОЖНОМУ

 

Непохитне кредо наших педагогів: кожен учень - це особистість, яка вимагає належної професійної уваги та людської поваги.

Першочергове завдання наших педагогів: зробити кожну особистість успішною в освітній, соціальній та професійній сфері.

Перспектива наших спільних фахових зусиль: успішна особистість - успішна нація.